Треба перевчати лівшу

Останнім часом зростає кількість людей, в яких ліва рука виявляється ведучою. Наприклад, у Великобританії в 1930-ті роки нараховувалось біля 3% лівш. У 1950-х – їх стало біля 5%, а зараз майже кожен десятий англієць – шульга. В Україні таких досліджень не проводиться, проте вчені вважають, що така тенденція притаманна і нашій країні.

Далеко не поодинокі факти того, що деякі вихователі у дитячих садочках або вчителі в молодших класах шкіл радять батькам лікувати своїх дітей-лівш, мотивуючи це тим, що мовляв їм буде важко навчатися в звичайній школі і дитину потрібно віддавати у спеціалізований заклад. Оскільки дитина  шульга – у неї з’являться проблеми з письмовою українською мовою. Кажуть, що ваша дитина, мовляв, неуважна, непосидюча, погано навчається – і все це тому, що дитина – лівша!

Насправді є декілька видів лівшества, які принципово відрізняються один від одного за своїм походженням. Тільки знаючи цю різницю, можливо грамотно підібрати профілактичну та розвиваючу програму для вашої дитини.

Вид перший: – лівшество.

Вид другий: – ліворукість.

Лівшество передається дитині природно, на генетичному рівні. Це означає, що ведучу роль в роботі мозку перебирає на себе права півкуля і це відповідає певному стійкому типу роботи нервової системи та головного мозку.

Ліворукість – передбачає активне використання лівої руки тимчасово або назавжди. Причиною цього можуть бути родова травма, особливості розвитку та навіть виховання. В міру росту дитини та активізації роботи лівої півкулі, у таких дітей можливе «чарівне перетворення» шульги в правшу.

Отже потрібно розібратися, що стало причиною того, що дитина іноді бере ложку або олівець у ліву руку.

Нажаль, вся система освіти у нашій країні розрахована на праворуких. Навчання пропису передбачає жорсткі вимоги – класти зошит горизонтально, з невеликим нахилом, тримати ручку певним чином. Це заважає дітям-лівшам повноцінно розвиватися, порушується сприйняття інформації, виникає спотворення почерку, виникають граматичні помилки. На початку освоєння правопису, такі діти часто відтворюють цифри та літери у дзеркальному відбитті: ( «Є-Э», «Я-К», «В-3», «6-9»…). Часто у лівш трапляється затримка мовного розвитку, неправильна вимова звуків. Але ні в якому разі не перевчайте дитину-шульгу! Та не дозволяйте цього робити дорослим – вчителям, вихователям, родичам! «Рукість» неможливо змінити на свій розсуд -  будь яке втручання в роботу мозку, тим паче у дитинстві, призводить до непередбачуваних  наслідків, котрі можуть проявитися не відразу, а через декілька років. Боротися з цим буде дуже важко не тільки фахівцям, а і самій дитині. Просто не намагайтеся підігнати дитину під загально відомі правила: нехай вона робить все тією рукою, якою їй зручніше. Краще під час малювання або гри давати їй іграшки в обидві руки, розвиваючи і праву, і ліву.

Часто у дітей-лівш, яких наполегливо перевчали, розвиваються невротичні реакції та неврози. Ознаками цих небажаних явищ можуть бути: порушення сну та апетиту, головні болі, болі у животі, страхи, денний та нічний енурез, затинання, нав’язливі рухи, підвищена збудливість, роздратування. Можливі захитування у транспорті, підвищена чутливість до спеки, духоти, запахів, тривалий неспокій, в’ялість, загальмованість, погіршення зору та навіть бронхіальна астма.

Тому просто пояснюйте зараз дитині: в тому, що він не такий, як всі, немає нічого поганого. Нехай він буде впевненим в собі. А коли прийде час навчання, поспілкуйтеся із вчителькою, попередьте її про особливості дитини і попрохайте при проведенні занять їх врахувати.

Вважається, що лівші більш прихильні до гуманітарних наук, а правші – до точних. Лівші більш мрійливі і часто гостріше сприймають проблеми; мислять образами, швидше проникають у глиб проблеми, пошук рішень ведуть інтуїтивно, а не вивчають її послідовно, по частинам, як правші. Ліворукі часто відрізняються яскравою індивідуальністю, акторськими здібностями, дуже добре проявляють себе в мистецтві.

До недавнього часу багато дитячих труднощів було нелегко пояснити, і тому їх просто ігнорували. Зараз існують методи нейропсихологічної діагностики, які дозволяють розробити коррекційні програми, котрі допоможуть малюкові знайти себе, у навчанні наздогнати, а то й перегнати однолітків.

Активність і гіперактивність

Активність – тобто енергійна діяльність. І це чудово, якщо до цього слова не додається префікс „гіпер”, що в перекладі з грецької означає „перевищення норми”. Гіперактивні діти є імпульсивними, неуважними (їх увага постійно відволікається від об’єкту), вони бігають і стрибають, ламають і складають, розкидають і збирають, розвалюють і будують, б’ються, галасують, танцюють, співають – і все це майже одночасно.Отже, це „рухливі живчики”, „вічні двигуни” – якщо це про ваше чадо, то маєте проблему і повною мірою відчуєте глибоку правду старої приказки: “Який же ти хороший, коли спиш!”

Але річ не лише у вас! Такій дитині буде надзвичайно важко у школі: вона просто не може всидіти на стільці, схоплюється з місця, не може дочекатися своєї черги під час занять чи ігор. На запитання відповідає не замислюючись, не дослухавши до кінця, починає виконувати нове завдання, не закінчивши попереднього, теревенить безперестанку, губить і забуває свої речі.

Але ж погодьтеся: спокійна, тиха і надто слухняна дитина – це теж тривожна ознака. Одразу починаєш думати: “Щось із нею не те!” Отже, активна дитина – це добре, це означає, що вона, по-перше, здорова (хвора не буде гасати!), а по-друге, не «затлумлена вихованням» – суцільними заборонами і покараннями.

А з іншого боку – хіба це нормально, коли дитина день і ніч скаче тобі по голові? То де межа між нормою і “перебором”? Між активністю і гіперактивністю? Перш ніж годувати дитину заспокійливими препаратами, спробуємо розібратися.

Отже, співставте:

Активна дитина

- віддає перевагу рухливим іграм перед пасивними (пазли, лото, конструктор), але якщо їй справді цікаво – може і палац побудувати, і казку послухати;

- швидко говорить і ставить нескінченні запитання;

- не страждає хронічними порушеннями сну і кишковими розладами;

- активна не завжди і не всюди (наприклад, в гостях у малознайомих людей – може бути спокійна, сором’язлива);

- неагресивна (тобто може дати здачі, але не ображає без причини).

Гіперактивна дитина:

- перебуває у постійному русі і не може себе контролювати, не може зупинитись, перепочити; навіть коли змучиться – все одно рухається, поки не почнеться істерика;

- теж швидко і багато говорить, ковтає слова, перебиває, не може дослухати до кінця те, що їй говорять; теж ставить безліч запитань, але не має терпцю навіть вислухати відповідь чи пояснення;

- її дуже важко вкласти спати, вона дуже погано засинає, сон неспокійний, часто прокидається; страждає на кишкові розлади, алергію;

- не реагує на заборони; у будь-яких обставинах, завжди і всюди поводиться однаково активно;

- дитина неконтрольовано агресивна – безпідставно б’ється, кусається, дряпається, штовхається, кидається камінням, землею, може вдарити палкою тощо.

Причини гіперактивності

Головна відмінність гіперактивності від активності (як темперамента) полягає у тому, що гіперактивність – це не риса характеру, а наслідок неблагополучних пологів, порушень протягом 1 року життя чи мозкової дисфункції. Групу ризику складають діти, що народилися після кесаревого розтину, важких патологічних пологів, недоношені, на штучному годуванні тощо. АЛЕ: не всі діти, що належать до групи ризику, обов’язково будуть гіперактивними! Та й потім, якщо істеричність, кольки, порушення сну не минули протягом першого року, їх все одно можна виправити.

ПАМ’ЯТАЙТЕ:

Малюк не винен, що він такий «живчик», тому нема сенсу сварити його, карати, влаштовувати бойкот. Цим ви досягнете лише зниження самооцінки, почуття вини за те, що він такий «неправильний».

До того ж, в деяких випадках гіперактивність може бути результатом завищених вимог батьків, яких діти не можуть виконати через свої природні здібності або ж через перевтому. В таких випадках батьки мають знизити навантаження на дитину, зменшити свої вимоги.

Іноді гіперактивність може бути реакцією дитини на психічну травму, наприклад, на сварки батьків чи їх розлучення, погане ставлення до нього в сім’ї, в садочку чи школі, конфлікт з членами (членом) сім’ї чи вихователем (учителем). Якщо причина у садочку чи школі – треба змінити заклад. Якщо причина в сім’ї – вживайте заходів. Дитина не повинна чути сварку між дорослими, а тим більше бути її учасником. Якщо дитину тероризує член сім’ї – мусите його приборкати. Батьки мають якомога більше часу проводити з дитиною, бавитись з нею, їздити на природу, вигадувати спільні розваги тощо. Звісно, це вимагає багато терпіння і фантазії, зате ви знатимете внутрішній світ вашої дитини, станете з нею близькими – а за це ніяка ціна не є надто високою.

Гіперактивна дитина

Що ТРЕБА робити?

Почніть із себе

Батьки повинні усім серцем зрозуміти біду, що спіткала дитину. Мало знати, що треба робити. Без співчуття, любові і щирості жодні знання не допоможуть. Тільки внутрішньо прийнявши для себе ці знання, батьки зможуть правильно поводитися з дитиною: НЕ підвищувати голос і НЕ сварити дитину, НЕ сюсюкати і НЕ потурати, НЕ поспішати самим і НЕ квапити дитину, НЕ нервувати і НЕ дратуватися, НЕ міняти домовленостей і планів тощо. При цьому, в жодному разі дитина не повинна відчути, що ви її жалієте!

Перша зустріч з дитячим садом

Чи можна зробити її цікавою для дитини і максимально комфортною для батьків? Дотримуючись певних правил, Ваше знайомство з дошкільним закладом пройде легко і позитивно.

Визначтеся з важливими для вашої родини критеріями підбору саду: розклад, режим харчування, сон, прогулянки, заняття. Якщо розпорядок дня дитячого закладу наближений до графіка всередині сім'ї, малюкові буде набагато легше адаптуватися до їх умов і правил.

Підготуйте дитину до нового етапу в його житті:

розкажіть про можливі друзях, цікавих заняттях, іграх і іграшках дитячого садка, дитячих ранках і інших святкових заходах. Важливо викликати інтерес і позитивні емоції у Вашої дитини. При цьому не варто занадто перебільшувати. Зіткнувшись з неправдою, дитина виявиться в стані фрустрації, коли очікуване не збігається з дійсним. В такому випадку він може втратити довіру до Вас і саду, і навіть відмовитися його відвідувати.

Виберіть найбільш вдалий час для першого візиту.

Не варто відкладати похід в дитячий сад до останнього моменту, коли, наприклад, Вам пора буде виходити на роботу або почнеться навчальна програма в ДДУ. Набагато спокійніше почати знайомство з садом завчасно, і краще за все - влітку. У цей період групи не переповнені дітьми, мало новачків, спрощена навчальна програма, і дітки проводять більше часу на свіжому повітрі.

На зустріч з дитячим садом візьміть з собою більше позитиву! Дитина, бачачи Ваш гарний настрій, буде також позитивно налаштований на знайомство з новою для нього середовищем.

Дайте дитині час на адаптацію.

Не варто після першого дня, проведеного в новій установі, розпитувати своє чадо про враження. Діти-дошкільнята схильні на рівні почуттів визначати навколишнє їх картину. Вони можуть спочатку зацікавитися, потім задуматися і, нарешті, полюбити свій «другий дім». При цьому відповісти відразу на Ваше запитання: «чи подобається тобі тут?», - Малюк не зможе. Трохи почекайте, і результат ви побачите по його реакції. Тільки прочитайте її правильно! Якщо дитина сумнівається, залучіть його увагу до тих цікавим речам, які є в садку. Якщо дитина ще оглядається, витримаєте паузу - скоро він буде готовий зробити наступний крок. Якщо дитина плаче прямо з порога, значить потрібно розібратися в причині і тільки тоді діяти.

Час адаптації для кожної дитини індивідуально і залежить від віку, умов і психологічної готовності батьків. Але, як правило, через місяць-три дітки звикають. Буває і так, що діти йдуть з радістю, а через тиждень починають плакати. Це теж варіант адаптації. Малюк склав своє бачення саду і може переживати, що чекає його далі. Таке занепокоєння потрібно зрозуміти і підтримати дитину позитивними словами і, звичайно, посмішкою! Повірте, через деякий час малюк заспокоїться. Ваша впевненість, що все буде добре, стане кращою опорою для дитини.

Прислухайтеся до порад вихователів.

Якщо Ви схвильовані і відчуваєте, що не розумієте стан малюка, і не можете впоратися з ситуацій, зверніться за допомогою до колективу дошкільного закладу. Це допоможе вибудувати з ними довірчі відносини і знайти вихід з ситуації, що склалася. На всякий непередбачений випадок залиште вихователю контактну інформацію про себе.

Подбай заздалегідь про момент розставання з дитиною.

Його потрібно спочатку побудувати правильно: не зволікайте прощання, не давайте тисячу різних настанов і абстрактних уявлень про зустріч (мама скоро прийде, я тебе скоро заберу) - краще ставте конкретні тимчасові рамки (заберу після сну, ти пообідаєш / повечеряєш і я за тобою прийду ). Прощайтеся з дитиною ввічливо і спокійно, висловіть впевненість, що день малюка пройде цікаво, і Ви будете чекати від нього розповіді про друзів, пригоди і творчих роботах за день. Нехай дитина пам'ятає, що його проведення часу в саду для Вас теж важливо, а його малюнки - дуже цікаві. Після прощання з посмішкою передайте дитини вихователям і з повним спокоєм йдіть по своїх справах.

Підготуйте дитину до основних правил поведінки в колективі.

Більшість з них діють і в самому саду. Наприклад, давати чи не давати здачу своєму кривднику, ділитися чи ні своєї власної іграшкою, просити вибачення за неправильний вчинок. Всі ці прості навички спілкування можна пропрацювати задовго до походу в сад, наприклад, граючи на дитячому майданчику. Це спростить адаптацію дитини до нового колективу і врятує від неприємних розбірок.

Бажаємо Вам і Вашим діткам приємного нового досвіду і дивовижних відкриттів в світі дитячого садка!